Підготовка лікарів у світі

Фахівці ВООЗ зазначають, що сьогодні в Європі не існує загальноприйнятого підходу до безперервної медичної освіти, проте є загальна згода про те, якість медичних послуг напряму залежить від постійної підтримки лікарями своїх компетенцій під час процедур безперервного підвищення та оцінки своєї кваліфікації. При цьому наголошується, що велике значення має забезпечення (і підвищення) якості та вимог до академічного рівня постачальників освітніх послуг або програм навчання, на основі яких лікарі координують власні плани освітньої діяльності.

Найважливішою передумовою забезпечення обов’язковості безперервного підвищення кваліфікації вважається створення єдиної системи акредитації постачальників послуг і програм, а також "колективна відповідальність" всіх учасників системи підготовки медичних кадрів.

Загальна схема підготовки лікарів в Європі є такою:

Згідно із визначенням всесвітньої федерації медичної освіти (WFME), післядипломна медична освіта є тією фазою медичного навчання, під час якої лікарі набираються досвіду після отримання базової медичної кваліфікації. Дана фаза підготовки проводиться відповідно до конкретних правил та інструкцій.

Післядипломна медична освіта включає підготовку до офіційної реєстрації, виробничу / професійну підготовку, спеціалізацію і вузьку спеціалізацію, а також інші формалізовані програми навчання, відповідні виконання певних експертних функцій.

Післядипломна освіта являє собою частину континууму навчання в медицині, також включена до неперервної медичної освіти (НМО) або безперервного професійного розвитку (БПР).

У світі існує низка моделей ПДО:

Одноетапна: після отримання диплому лікаря навчання в інтернатурі чи в резидентурі (наприклад, Німеччина, Ізраїль, Румунія, Молдова та ін.): 

 

Двохетапна: після отримання диплому лікаря навчання в інтернатурі, а потім в резидентурі чи на спеціалізації (наприклад, Україна, Швеція, В.Британія, Польша та ін.): 

 

Трьохетапна: після отримання диплому лікаря стажування чи навчання в інтернатурі, потім в резидентурі, а потім спеціалізація з вузьких спеціальностей (наприклад, США, Франція та ін.): 

 

Згідно із визначенням всесвітньої федерації медичної освіти (WFME), безперервний професійний розвиток (БПР) позначає період освіти і підготовки лікарів, що починається після завершення базової медичного освіти та післядипломної підготовки, і триває після цього протягом усього професійного життя кожного лікаря.

БПР розглядається в якості професійного зобов'язання кожного лікаря і є передумовою підвищення якості медичної допомоги. БПР принципово відрізняється від двох попередніх формальних фаз медичної освіти - базової медичного освіти і систематичної післядипломної медичної підготовки. У той час як останні дві проводяться відповідно до конкретних правил та інструкцій, БПР, в основному, ґрунтується на проведенні заходів по типу самопідготовки і навчанні на практиці, а не на підготовці під чиїмось керівництвом.

БПР направлений на підтримку і вдосконалення досвіду (знань, навичок і відносин) окремого лікаря, життєво важливих для задоволення мінливих потреб пацієнтів і системи надання медичного обслуговування, що відповідають новим результатам наукового пошуку в медицині.

Для того, щоб стимулювати участь усіх лікарів у безперервній освіті та підвищити рівень їх відповідальності, Європа розглядає питання про введення принципу обов'язковості участі в системах або програмах безперервного підвищення кваліфікації (БПК). При цьому наголошується, що велике значення має забезпечення (і підвищення) якості та вимог до академічного рівня постачальників освітніх послуг або програм навчання, на основі яких лікарі складають та здійснюють власні плани освітньої діяльності, що відповідають особливостям їх практики і враховують їхні потреби.

Системи підготовки медичних кадрів Європи та Америки сьогодні здійснюють спроби гармонізуватись на таких засадах:

• освітні кредити накопичуються безперервно з щорічним контролем;

• неперервна медична освіта (НМО) є зобов'язанням через механізми ліцензування та сертифікації медичних працівників, а також систему оплати праці. Умова отримання та продовження дії сертифіката спеціаліста – це щорічний набір встановленого числа кредитів;

• на тлі активної участі професійних товариств посилення державного регулювання НМО відбувається через контроль якості медичної допомоги (безпеки та ефективності лікування пацієнтів);

• забезпечується публічність інформації про якість роботи лікарів, наприклад, відкриті реєстри лікарів із зазначенням освітньої активності, рейтинги лікарів і ЛПУ тощо.

В багатьох країнах система НМО є обов’язковою, з періодичним проходженням процедури ревалідації, яка підтверджує право лікаря продовжувати свою медичну діяльність.

Відмінності між моделями НМО частково обумовлені широким розмаїттям в таких аспектах, як структура систем медичної допомоги, моделі медичної освіти, системи акредитації, соціально-економічні концепції та географічні умови. Але, незважаючи на ці відмінності, є і ряд загальних ознак:

- у багатьох моделях використовуються системи залікових балів (наприклад, до залікових балів прирівнюються години освітньої діяльності);

- освітня діяльність поділяється на такі категорії: "живі" види діяльності, або заняття з відривом від роботи (наприклад, курси, семінари); навчальна діяльність без відриву від роботи (наприклад, діяльність, заснована на власній практиці, клінічні розбори); вивчення матеріалів багаторазового використання (наприклад, друкованих матеріалів, компакт-дисків);

- у тих системах, де передбачається обов'язкова переатестація, вимогою є демонстрація постійної підтримки навчання.

Але високе значення неформальних методів проведення БПР ні в якій мірі не зменшує ролі систематичних формальних методів навчання: курсів підвищення кваліфікації, конференцій та ін. Більш того, медичні професійні організації та органи, які видають ліцензії, пропонують (і нерідко закріплюють у законодавстві) механізми контролю якості навчання, визначають кількість сертифікованих курсів БПР, необхідний обсяг навчання для лікарів, оцінки лікарів по завершенні курсу БПР. Вважається, що найкращим чином потреби лікарів, враховуючи відмінність їх професійних обов'язків, цілей і завдань навчання, може задовольняти багатогранна система БПР, яка передбачає різні методи навчання.

Таким чином, обов'язкова участь у безперервній освіті вважається однією з цінностей, визнаних лікарями і суспільством, але це ще не означає, що системи, які складаються в Європі, неодмінно будуть виглядати однаково для всіх лікарів. В ідеалі системи БПК повинні:

- сприяти виробленню навичок і компетентностей, що дозволяють навчатися протягом усього життя;

- відповідати профілю практики лікаря, що навчається;

- задовольняти потреби (усвідомлені і неусвідомлені) професійної діяльності кожного, хто займається безперервною освітою (наприклад, сприяти ліквідації прогалин у знаннях, навичках або виконанні професійних функцій);

- передбачати безперервне оцінювання того, як окремо взятий лікар або бригада медико-санітарної допомоги здійснюють свою професійну діяльність (наприклад, аудит зі зворотним зв'язком).

Тому участь в обов'язкових системах БПК пропагується як відповідь на очікування суспільства, професійна необхідність і нормативна вимога.

У США найважливішу роль у регуляції системи БПР грає Рада з акредитації з питань безперервної медичної освіти (ACCME®), некомерційна корпорація, яка відповідає за акредитацію установ, що пропонують постійну медичну освіту (CME) для лікарів та інших медичних працівників. ACCME акредитує американські та міжнародні інститути.

 

Історичні тенденції вдосконалення системи підготовки та атестації медичних кадрів у світі

Вдосконалення сучасної медицини на даний час здійснюється надзвичайно швидкими темпами, відповідно, і навички та знання лікарів швидко застарівають.

Аналіз взаємозв'язків між професійним стажем і якістю медичної допомоги, проведеним в Європі в середині 19 століття, показав, що в 52% випадків лікарі з великим стажем роботи надають менш якісну медичну допомогу. Експертний огляд 62 досліджень показав, що ризик надання допомоги низької якості пацієнтам зростає по мірі збільшення практичної діяльності лікаря. Це свідчить про те, що медичні працівники більш старшого віку і практикуючі лікарі впродовж багатьох років не володіють великим обсягом сучасних знань і їх знання застарівають.

Виходячи з отриманих даних, у ряді країн суспільство почало висувати більш високі вимоги до того, щоб практикуючі лікарі могли підтвердити свою відповідність прийнятим професійним стандартам. З цією метою в багатьох країнах світу лікарів зобов'язали брати участь у програмах безперервного навчання, що ґрунтуються на двох ключових аспектах - це (а) дотримання необхідного рівня професійної підготовленості шляхом безперервного медичного навчання і професійного розвитку та (б) подальша перевірка набутих навичок і знань із застосуванням різних механізмів оцінки і зворотного зв'язку (ресертифікація або ревалідація).

У 2000 році 24 комісії, що входять в некомерційну громадську професійну організацію Американської Ради медичних спеціальностей (ABMS) ухвалили рішення щодо проведення регулярної повторної сертифікації лікарів (так звану ресертифікацію лікарів), затвердивши Програму ресертифікації лікарів (ABMS Maintenance of Certification®)]. Таке рішення було обґрунтоване необхідністю подолати розрив між вимогами з боку суспільства щодо підвищення якості медичної допомоги та низьким рівнем професійних компетенцій лікарів.

Остаточно Програма ресертифікації лікарів була впроваджена в 2006 році. На даний час близько 85% всіх лікарів США мають сертифікат одного з двадцяти відділень Американської Ради медичних спеціальностей, що охоплює 145 медичних спеціальностей.

Ресертифікація лікарів у США проводиться один раз на 8 років, у Великобританії – один раз на 5 років. Для успішного проходження ресертифікації лікар зобов'язаний надати офіційно свідоцтво про те, що він щорічно прослуховував 50 лекційних годин в рамках підвищення кваліфікації (СМЕ - continuing medical education) за вказаною тематикою сертифікаційного циклу, причому 25 з цих годин має бути прослухано за фахом. Таким чином, дипломований американський лікар представляє комісії офіційне письмове підтвердження про наявність у нього в цілому 400 годин в рамках підвищення кваліфікації наприкінці восьмирічного циклу сертифікації.

Окрім того, щорічно лікар зобов'язаний проходити самооцінку і надавати задовільні відповіді на 50 питань опитувальника, затвердженого Радою сертифікації за фахом. Інформація про результати щорічної екзаменаційної самооцінки протягом 8 років доводиться до Американської Ради лікарів різних спеціальностей.

В останній рік восьмирічного циклу лікар повинен подати заяву на переатестацію і успішно відповісти на 100 питань тесту, використовуючи письмову або комп'ютерну форму варіантів відповідей, розроблених самою Американською Радою лікарів різних спеціальностей (ABPS).

Про важливість повторної (періодичної) сертифікації лікарів, як запоруки забезпечення якості БПР лікарів, зазначила і Всесвітня федерація медичної освіти у 2003 році.

У багатьох західноєвропейських країнах питання безперервного навчання регулюються професійними медичними організаціями.

Наприклад, у Франції в процес залучені три професійних органи, так звані Національні ради з безперервного медичного навчання (Conseils Nationaux de Formation Médicale Continue) - Рада для лікарів амбулаторної допомоги, Рада для вільно практикуючих лікарів амбулаторної допомоги та Рада для лікуючих лікарів.

У Нідерландах, починаючи з 2005 р., переатестація є умовою збереження членства у лікарському реєстрі: лікарі зобов'язані систематично брати участь у програмах безперервного медичного навчання і проходити перевірку силами колег кожні п'ять років.

У Німеччині лікарі отримують ліцензію на практику від регіональних міністерств, і їх робота регламентується через регіональні палати (професійні асоціації). Схема переатестації, прийнята в Німеччині, вимагає від лікарів протягом кожних п'яти років набирати встановлений обсяг участі в програмах безперервного медичного навчання (250 залікових балів, де 1 бал становить приблизно 45 хвилин навчання).

В Австрії програма безперервного медичного навчання для ліцензованих лікарів (Diplom-Fortbildungs-Programm) була схвалена в грудні 2001 р. Лікарі повинні накопичити 150 залікових балів безперервного медичного навчання, 120 з яких необхідно отримати в сертифікованих програмах, що мають відношення до спеціальності лікаря, і мінімум 40 залікових балів - безпосередньо по вузькій спеціальності. Відповідальність за дотримання цих вимог несе Австрійська медична палата. За практичне здійснення програми відповідають підрозділи підготовки кадрів Австрійської академії лікарів. На думку Палати, система безперервного медичного навчання повинна бути незалежною, конкурентоспроможною у міжнародному відношенні, відповідати високим науковим стандартам і бути вільною від економічної зацікавленості.

У Бельгії лікарі загальної практики та фахівці зобов'язані подати свідоцтво про 20 годин безперервного медичного навчання протягом року за програмами, визнаними ліцензійним комітетом лікарів загальної практики. Національний інститут страхування по хворобі та інвалідності надає акредитацію в тому випадку, якщо діяльність лікаря відповідає додатковим вимогам, включаючи участь у програмах безперервного медичного навчання та колегіальних перевірках. Акредитація дійсна протягом трьох років. Для її оновлення фахівці та лікарі загальної практики повинні представити 200 залікових балів участі в програмах безперервного медичного навчання та пройти не менше двох колегіальних перевірок протягом року.

У Франції в 2004 р. були впроваджені як обов'язкові: система безперервного медичного навчання та медичні аудити (оцінка професійної практики) з оцінкою участі кожні п'ять років.

Таким чином, системи НМО багатьох країн світу еволюційно досягли таких етапів свого розвитку, коли почали вимагати від професіоналів не тільки постійного контрольованого удосконалення, а й постійного підтвердження свого професіоналізму.

В країнах ЄС звертають увагу на проблеми, пов’язані зі стрімким збільшенням обсягу медичної інформації, та частоти несприятливих подій, що відображаються на якості допомоги та безпеці пацієнтів. Також відмічають дисонанс між очікуваннями пацієнтів і можливостями лікарів, які їх лікують, що створює проблеми в відносинах між населенням і професійним співтовариством. Це дає підставу вимагати від лікарів підвищувати відповідальність за покращення своєї компетентності через програми постійного навчання.

Наприклад, Всесвітня федерація медичної освіти (WFME) наголошує, що участь у БПР є професійним обов'язком лікаря, а також і умовою для підвищення якості медичної допомоги. В розроблених WFME стандартах зазначається, що для забезпечення найбільш високоякісної медичної допомоги система БПР повинна бути спрямована на збільшення значущості та досвіду (як клінічного, так і теоретичного) лікаря, навчання організаційним навичкам (створення та керівництво роботою групи фахівців), розвиток навичок спілкування, викладання, проведення досліджень та адміністративної роботи, освоєння положень медичної етики. Крім того, система професійного навчання повинна готувати лікарів до вирішення таких клінічних задач, які на момент проведення навчання ще не відомі, тому вона повинна не тільки заповнювати виявлені прогалини в клінічній освіті лікарів, а й забезпечувати їх широким набором знань і досвіду.

Перешкодою для спільних зусиль, спрямованих на досягнення гармонізації НМО у всіх державах-членах ЄС, є різноманітність систем НМО. В даний час немає ніякого послідовного підходу або згоди відносно того, як має бути організована безперервна освіта в процесі лікарської практики, як вона повинна будуватися, здійснюватися, документуватися і регулюватися.

Така ж відсутність одноманітності спостерігається і в керівництві системами БПК: воно організовано або на місцевому, або на державному рівні, хоча керівництво на державному рівні зустрічається частіше. Загальним принципом залишається те, що основну відповідальність за БПР несе медичне співтовариство. Складність системи БПК в ЄС ускладнюється відмінностями в ролі державних органів та медичних асоціацій в окремих державах-членах, а також мовними труднощами.

У деяких країнах БПР проводять в спеціалізованих інститутах; деякі з них приватні і працюють на комерційній основі, що свідчить про зростання ринку медичної освіти. Інші установи державні, і часто крім курсів БПР проводять систематичне спеціалізоване (післядипломне) навчання. Іншим варіантом забезпечення та розвитку БПР служать національні медичні ради чи академії. У деяких країнах (наприклад, у Франції) забезпечення БПР великої кількості лікарів проводять на підставі законодавства, що регулює ринок праці.

Різноманітність систем БПК в Європі створює труднощі і для медичних працівників, і для керівництва, особливо в тому, що стосується переїздів лікарів з однієї країни в іншу і вимог стосовно практики.

Ця різноманітність, особливо в ЄС, все більше стає перешкодою для тих, хто витрачає сили і кошти на досягнення гармонізації БПК між усіма державами-членами. Для створення еквівалентних національних систем БПК експерти пропонують розглянути декілька питань, пов'язаних з інфраструктурою освіти, без вирішення яких, як вважається, неможливо успішно реалізувати бажані стратегічні підходи.

Найголовніше - це досягнення взаємної згоди і визнання всіма лікарями, зацікавленими сторонами та медичними товариствами в будь-якій Європейській державі того факту, що участь у формальному безперервному підвищенні кваліфікації і, в більш широкому сенсі, заняття безперервною освітою є необхідний професійний і етичний обов'язок.

Для того, щоб лікарі могли з повною впевненістю підвищувати свою кваліфікацію в різних країнах, між країнами має бути встановлено тотожність стандартів акредитації. Має бути однаковість принципів і підсумків акредитації постачальників послуг та організаторів НМО/БПК. При такій однаковості лікарі, котрі бажають пройти навчання, яке не надається в їх власній країні, зможуть пройти його в іншій країні і воно за своїм змістом, підсумками та якістю буде розглядатися як еквівалентне подібним програмам, які організовані у їхній країні.

Відмінності між моделями НМО частково обумовлені широким розмаїттям в таких аспектах, як структура систем медичної допомоги, моделі медичної освіти, системи акредитації, соціально-економічні концепції та географічні умови. Але, незважаючи на ці відмінності, є і ряд загальних ознак:

- у багатьох моделях використовуються системи залікових балів (наприклад, до залікових балів прирівнюються години освітньої діяльності);

- освітня діяльність поділяється на такі категорії: "живі" види діяльності, або заняття з відривом від роботи (наприклад, курси, семінари); навчальна діяльність без відриву від роботи (наприклад, діяльність, заснована на власній практиці, клінічні розбори); вивчення матеріалів багаторазового використання (наприклад, друкованих матеріалів, компакт-дисків);

- у тих системах, де передбачається обов'язкова переатестація, вимогою є демонстрація постійної підтримки навчання.

Проте високе значення неформальних методів проведення БПР ні в якій мірі не зменшує ролі систематичних формальних методів навчання: курсів підвищення кваліфікації, конференцій та ін. Більш того, медичні професійні організації та органи, які видають ліцензії, пропонують (і нерідко закріплюють у законодавстві) механізми контролю якості навчання, визначають кількість сертифікованих курсів БПР, необхідний обсяг навчання для лікарів, оцінки лікарів по завершенні курсу БПР. Вважається, що найкращим чином потреби лікарів, враховуючи відмінність їх професійних обов'язків, цілей і завдань навчання, може задовольняти багатогранна система БПР, яка передбачає різні методи навчання.

Таким чином, обов'язкова участь у безперервній освіті вважається однією з цінностей, визнаних лікарями і суспільством, але це ще не означає, що системи, які складаються в Європі, неодмінно будуть виглядати однаково для всіх лікарів. В ідеалі системи БПК повинні:

- сприяти виробленню навичок і компетентностей, що дозволяють навчатися протягом усього життя;

- відповідати профілю практики лікаря, що навчається;

- задовольняти потреби (усвідомлені і неусвідомлені) професійної діяльності кожного, хто займається безперервною освітою (наприклад, сприяти ліквідації прогалин у знаннях, навичках або виконанні професійних функцій);

- передбачати безперервне оцінювання того, як окремо взятий лікар або бригада медико-санітарної допомоги здійснюють свою професійну діяльність (наприклад, аудит зі зворотним зв'язком).

Тому участь в обов'язкових системах БПК пропагується як відповідь на очікування суспільства, професійна необхідність і нормативна вимога.

Групою керівників систем акредитації БПК в декількох державах-членах ЄС, Сполучених Штатах Америки і Канаді (Римською групою) розпочато підготовку узгодженої заяви в якій висвітлюється консенсус відносно основних (фундаментальних) цінностей і обов'язків, що лежать в основі суттєвої еквівалентності систем БПК. У цій заяві вказується, що системи акредитації НМО/БПК повинні 1) сприяти підвищенню якості виконання лікарями своїх професійних функцій і тим самим зміцненню здоров'я людей і 2) ґрунтуватися на інформації, що стосується потреб лікарів в освіті, і в кінцевому рахунку бути націленими на те, щоб допомогти лікарям зміцнювати здоров'я населення.

«Римська група» при розробці концепції сприяння глобалізації, взаємності та еквівалентності систем акредитації та залікових балів в області НМО і БПК, розробила угоду щодо необхідності приведення існуючих в країнах систем акредитації НМО та БПК, постачальників послуг і організаторів цієї діяльності, а також систем нарахування залікових балів до розумної однаковості з точки зору принципів і результатів акредитації. Ця концепція ґрунтується на таких структурних складових:

1) лікарі, які приймають участь в освітніх проектах (БПК);

2) постачальники послуг і організатори освітньої діяльності (або заходів);

3) організації з акредитації, які засвідчують, що постачальники послуг і організатори освітньої діяльності відповідають певним стандартам акредитації і тому за участь в цій діяльності можуть бути нараховані залікові бали.

Представники організацій, що входять до системи акредитації НМО/БПК та нарахування залікових балів Болгарії, Німеччини, Іспанії, Італії, Канади, Сполученого Королівства, Сполучених Штатів Америки, Франції та ЄС, прийшли до єдиної думки про те, що впровадження систем НМО/БПК, створених на основі цієї концепції, призведе до взаємного визнання і укорінення принципу взаємності при збереженні культурної та історичної неповторності кожної системи.

 

Основні принципи, на яких ґрунтується система організації БПР в деяких Європейських країнах є такими:

  1. Відповідальність за моніторинг та прийняття рішень і розвиток системи БПР покладена на Комітет з питань БПР Федерації Королівських коледжів лікарів.
  2. Індивідуальна діяльність БПР планується лікарем заздалегідь за допомогою особистого плану розвитку, а також повинна відображати і відповідати поточному та майбутньому профілю професійної практики лікаря та продуктивності його роботи.
  3. Кожний цикл формального навчання супроводжується оформленим документом «Декларація про запобігання конфлікту інтересів». Будь-яка конкуренція чи конфлікт інтересів з боку учасників та організаторів  повинні бути заявлені у програмі навчання.
  4. Ефективні схеми БПР є гнучкими і в значній мірі базуються на самооцінці.
  5. Норми до документації БПР, що необхідна для переатестації фахівця, встановлюються коледжами або факультетами.
  6. Частина освітніх заходів може бути не схваленою офіційною системою сертифікації, але у цьому випадку саме на особу покладається відповідальність  задокументувати свою діяльність та набуті знання.
  7. Має дозволятися та заохочуватися самоакредитація відповідної діяльності та документальне відображення навчання, які відображають місцеві та державні потреби практики та власні потреби у навчанні.
  8. Реєстрація отриманих кредитів БПР лікар здійснює через режимон-лайн, за допомогою якого у нього є доступ до індивідуального щоденника (портфоліо).
  9. Надавачам затверджених «зовнішніх» освітніх послуг пропонується вести облік учасників протягом п'яти років для того, щоб полегшити процес вибіркового аудиту, що можуть проводити факультети та коледжі
  10. Щорічно вибірково Коледжі / Факультети повинні здійснювати вибірковий контроль діяльності учасників навчального процесу, у т.ч. через перевірку 5% записів в щоденниках (структурований портфоліо) всіх учасників БПР.
  11. Визначаються категорії кредитів: а) клінічні; b) неклінічні - освітні заходи, які безпосередньо не пов'язані з клінічними питаннями, наприклад, курси управління, етичні та правові питання, оцінка навчання; c) зовнішні - за заходи за межами лікарні; d) внутрішні - включають заходи в межах лікарні або організовані лікарнею, або передбачені виключно для місцевих лікарів.
  12. Лікар за рік повинен набрати 50 кредитів (1 кредит відповідає 1 годині освітньої діяльності), що підтверджується річними, а потім 5-річними сертифікатами.
  13. З 250 кредитів БПР, що лікар повинен набрати за п'ять років, принаймні 125 повинні бути зовнішніми клінічними й щонайменше 25 – зовнішніми неклінічними кредитами.
  14. Всі заходи БПР повинні отримати офіційне затвердження / визнання якості та відповідати таким критеріям:
  15. організатори повинні вказати будь-які комерційні інтереси доповідачів та ораторів;
  16. будь-яке комерційне спонсорство чи інтереси організації з планування програми, представників, або координаторів повинні бути заявлені в реєстраційній формі і ця підтримка не повинна мати впливу на структуру або зміст освітньої програми;
  17. організатори повинні включати відомості про те, яких цілей повинен досягнути захід, і як це буде застосовано на практиці;
  18. організатори повинні надавати детальну програму заходу, яка повинна включати погодинний розклад та короткий опис сесії;
  19. Королівський коледж лікарів повинен затвердити зовнішні заходи БПР, і тільки ті зовнішні події, які були затверджені, з’являться он-лайн.
  20. Модулі і програми для дистанційного навчання повинні розглядатися та затверджуватися офіційною системою БПР. Успішне завершення дистанційного модуля або програми повинне бути підтверджене сертифікатом із зазначенням імені користувача та його даних, результатів оцінювання, кількості кредитів за дистанційне навчання БПР.
  21. Постачальники освітніх послуг  повинні  «забезпечити делегатів анкетами, щоб відслідковувати рейтинг актуальності, якості та ефективності заходу». Ця оцінка повинна бути доступна для постачальника, та, де це можливо,  для контролюючого органу (наприклад, за допомогою використання прикладної системи оцінювання он-лайн).
  22. Програми БПР затверджують: а) директори з питань БПР трьох коледжів Федерації; b) дев'ятнадцять регіональних радників з питань БПР; c) три радники з неклінічних питань; d) тринадцять представників тих спеціалізацій, що задіяні в програмах БПР.
  23. Якщо вимоги до участі у програмах БПР не виконані, або якщо у особи немає достатніх доказів про отримання заявленого мінімуму кредитів БПР, то ці особи будуть проходити повторну перевірку в наступному році.
  24. Анонімні та впорядковані результати перевірки щорічно подаються до Комітету з питань політики БПР і регулярно висвітлюються в інформаційному бюлетені БПР.

 Відмова в наданні достатніх доказів для підтримки заявлених кредитів призводить до того, що зазначені кредити не будуть схвалені в щорічному звіті під час перевірки. У випадку підозри у підробці доказів щодо зазначеної діяльності БПР проводиться повторна перевірка за участю генеральної медичної ради.

 

Акредитаційна рада з питань безперервної медичної освіти (ACCME) з метою забезпечення якості системи БПР розробила стандарти для визнання провайдерів (постачальників) професійної діяльності у рамках БПР.

Місія ACCME полягає у визначенні, розробці та розвитку високих національних стандартів якості CME, що покращують ефективність роботи лікаря, зокрема, медичну допомогу пацієнтам та стан медичного обслуговування населення. ACCME підтримується  виключно внесками акредитованих постачальників  та внесками з зареєстрованих майстер-класів.

Стандарти ACCME розроблені для забезпечення незалежності в діяльності CME. Пов'язані зі стандартами політики спрямовані на полегшення відповідного вільного потоку нової інформації та наукового обміну. При цьому зберігається акредитована незалежність CME та свобода від комерційного впливу. Стандарти визнані національною моделлю органами державної влади та державними установами, іншими акредитованими органами охорони здоров'я та професійною медичною спільнотою.

Акредитація ACCME - це добровільна система саморегулювання, яка гарантує громадськості та медичному співтовариству, що акредитовані CME є стратегічним партнером в галузі ініціатив з якості та безпеки охорони здоров'я, надаючи медикам належну та ефективну освіту, яка відповідає їх потребам у фаховій освіті та практиці. Стандарти акредитації гарантують, що CME розроблено таким чином, щоб бути незалежним, вільним від комерційного упередження та на основі сучасних напрацювань.

Процес прийняття рішень щодо акредитації та повторної акредитації оцінює дотримання постачальника вимог СМЕ акредитації. На підставі цих відповідних висновків, ACCME вирішує статус акредитації провайдера, використовуючи різні варіанти.

ACCME акредитовано приблизно 700 організацій. Окрім цього, ACCME є визнаною 41 державним і територіальними медичними товариствами, здійснює акредитацію близько 1200 державних організацій, що пропонують CME. Акредитовані постачальники представляють широкий спектр організацій, а саме: від національних спеціалізованих товариств до невеликих громадських лікарень. Загалом, майже 1,900 акредитованих постачальників CME пропонують понад 148 000 заходів щороку.

Акредитовані навчальні заходи щорічно залучають близько 26 мільйонів медичних працівників. Інформація про ці заходи поширюється за допомогою різних каналів, включаючи зустрічі та курси, медичні журнали та Інтернет.

Лікарі беруть участь у акредитованих заходах CME для підтримки власної освіченості та вдосконалення практичних компетенцій. Участь у акредитованих CME також допомагає лікарям відповідати вимогам отримання ліцензій, сертифікації спеціальної ради, акредитації, членства в професійних товариствах та іншим професійним вимогам.

 

Рішення з акредитації провайдерів (постачальників СМЕ) 

Процес прийняття рішень щодо акредитації та повторної акредитації ґрунтується на оцінці дотримання постачальником вимог СМЕ акредитації. На підставі відповідних висновків, ACCME приймає рішення щодо різновиду акредитації провайдера, використовуючи один із таких п'яти варіантів:

Тимчасова акредитація видається надворічний термін, який призначається заявникам, які звернулися вперше, які демонструють відповідність критеріям 1-3 та 7-12 акредитації. Інколи, постачальник може отримувати розширену тимчасову акредитацію на один-два роки, якщо виявлені проблеми відповідності, що забороняють просування до акредитації.

Акредитація – відповідає чотирирічному терміну, який надається акредитованим постачальникам. Постачальники, які демонструють одне або декілька невідповідностей критеріям акредитації 1-13, отримують акредитацію, але вони зобов'язані подавати звіти про про усунення виявлених невідповідностей.

Акредитація з відзнакою відповідає шестирічному терміну акредитації і доступна лише постачальникам, які мають на меті повторну акредитацію, а не є початковими заявниками. Для здобуття акредитації з відзнакою постачальники повинні продемонструвати відповідність критеріям акредитації (1-13) та використовувати один із двох варіантів. Провайдери, які отримають рішення про акредитацію в період з листопада 2017 року по листопад 2019 року, матимуть змогу для отримання акредитації з відзнакою скористатися варіантом A: «Критерії (C16-C22)» або варіантом B: «Меню нових критеріїв оцінки (C23-C38)». Провайдери, які отримають рішення про акредитацію після листопада 2019 року, повинні скористатись Варіатом B, щоб отримати акредитацію із відзнакою.

Випробувальний період надається акредитованим постачальникам, які мають серйозні проблеми з  відповідністю вимогам ACCME. Постачальники під час випробувального періоду зобов'язані подавати звіти про хід роботи. Постачальники з акредитацією можуть змінити свій статус під час випробувального періоду, якщо їхні звіти про успіхи не демонструють виправлення невідповідностей. Більшість постачальників у випробувальному періоді  швидко впроваджують покращення, повертаються до статусу акредитації та підтримують відповідність. Постачальники не можуть залишатися на цьому періоді більше двох років.

Неакредитація: Незважаючи на те, що рішення про неакредитацію є рідкісними, ACCME приймає таке рішення за наступних обставин:

  • Початковий заявник не відповідає жодному з критеріїв, необхідних для досягнення Тимчасової акредитації.
  • Попередньо акредитований постачальник має серйозні проблеми та невідповідності.
  • Постачальник у випробувальному періоді протягом двох років не може продемонструвати в одному або декількох звітах про усунення недоліків та досягнення відповідностей за всіма критеріями акредитації.

У рідкісних випадках, коли є переконливі підстави, акредитований провайдер може змінити статус неакредитації.

 

Початкові заявники, що бажають здобути попередню акредитацію, протягом дворічного періоду повинні відповідати критеріям 1, 2, 3, а також  7–12. Постачальники, які потребують повної акредитації або повторної акредитації на чотирирічний термін,  повинні відповідати критеріям 1–13. Постачальники також мають можливість спробувати здобути Акредитацію з Відзнакою (шестирічний термін). Постачальники, які прагнуть відзнаки повинні відповідати  критеріям 1-13 і обрати один з двох наступних варіантів. Постачальники, які отримають рішення з акредитації з листопада 2017 року по листопад 2019 року можуть обирати між варіантом A: «Критерії Відзнаки (C16-C22)» та варіантом B: «Меню нових критеріїв Відзнаки (C23-C38)» для отримання Акредитації з Відзнакою. Постачальники, які отримають рішення з акредитації після листопада 2019 року, повинні використати варіант  B для отримання Акредитації з Відзнакою.

КРИТЕРІЙ 1 Постачальник має місію CME – твердження, яке включає очікувані результати, сформульовані в умовах зміни компетенції, продуктивності або результатах пацієнта, які стануть результатом програми.

КРИТЕРІЙ 2 Постачальник включає в діяльність CME освітні потреби (знання, компетентність або продуктивність), які лежать в основі прогалин професійної практики їх слухачів.

КРИТЕРІЙ 3 Постачальник розробляє заходи / освітні інтервенції, призначені для зміни компетенцій, результативності діяльності або результатів лікування пацієнта, як описано в його місії.

КРИТЕРІЙ 4 Цей критерій був усунений з лютого 2014 року.

КРИТЕРІЙ 5 Постачальник вибирає освітні формати для заходів / інтервенцій, які підходять для встановлених цілей та бажаних результатів діяльності.

КРИТЕРІЙ 6 Постачальник розробляє дії / освітні інтервенції в контексті бажаних характеристик лікаря [наприклад, компетенції Інституту медицини (IОМ), компетенції Ради з акредитації медичних вищих навчальних закладів (ACGME)].

КРИТЕРІЙ 7 Постачальник розробляє дії / освітні інтервенції незалежно від комерційних інтересів. (SCS 1, 2, and 6).

КРИТЕРІЙ 8 Постачальник належним чином керує комерційним сприянням (якщо застосовується, SCS 3 Стандартів ACCME для Комерційної підтримки SM).

КРИТЕРІЙ 9 Постачальник забезпечує  відокремленість комерційного сприяння від навчання (SCS 4).

КРИТЕРІЙ 10 Постачальник активно сприяє поліпшенню системи охорони здоров'я та не сприяє власним інтересам комерційного характеру (SCS 5).

ВИЗНАЧЕННЯ КОМЕРСАНТА

Комерсант – це будь-яка особа, яка виробляє, реалізує, перепродає або розподіляє товари або послуги в сфері охорони здоров'я, які споживаються або використовуються пацієнтами. ACCME не вважає постачальників клінічного сервісу безпосередньо пацієнтам комерційно зацікавленими, крім випадків, коли постачальник клінічної служби належить або контролюється визначеним ACCME комерсантом. Комерсант не підлягає акредитації ACCME. Комерсанти не можуть бути акредитованими  постачальниками і не можуть бути спільними постачальниками. У контексті цього визначення ACCME розглядає наступні типи організацій, які мають право на акредитацію і можуть вільно контролювати зміст CME: 501-C неприбуткові організації; Органи державної влади, компанії не пов’язані з охороною здоров’я, постачальники страхування відповідальності, Постачальники медичного страхування, групові медичні практики, прибуткові лікарні, прибуткові реабілітаційні центри, прибуткові доглядові будинки, банки крові, Діагностичні лабораторії ACCME залишає за собою право оновлювати це визначення і список відповідних організацій час від часу без попередження.

КРИТЕРІЙ 11 Постачальник аналізує зміни у слухачів (компетенція, ефективність або результати лікування пацієнта), досягнуті внаслідок загальної діяльності програми / навчальних заходів.

КРИТЕРІЙ 12 Постачальник збирає інформацію та проводить аналіз, перевіряючи ступінь виконання CME місії постачальника шляхом проведення CME заходів / навчальних заходів.

КРИТЕРІЙ 13 Постачальник визначає, планує і реалізує необхідні або бажані зміни в загальній програмі (наприклад, планування, викладачі, інфраструктура, методи, ресурси, засоби, інтервенції), які необхідні для покращення здатності виконувати місію CME.

КРИТЕРІЙ 14 Цей КРИТЕРІЙ був вилучений з лютого 2014 року.

КРИТЕРІЙ 15 Цей КРИТЕРІЙ  був вилучений з лютого 2014 року.

Акредитація з Відзнакою - Варіант A

КРИТЕРІЙ 16 Постачальник працює інтегруючи CME у процес вдосконалення професійної практики.

КРИТЕРІЙ 17 Постачальник використовує стратегії неосвітньої діяльності  для додаткових покращень його діяльності/освітніх інтервенцій (наприклад, нагадування, відгуки пацієнтів).

КРИТЕРІЙ 18 Постачальник визначає фактори за межами свого контролю, які впливають на результати лікування пацієнтів.

КРИТЕРІЙ 19 Постачальник реалізує освітні стратегії, спрямовані на усунення, подолання або боротьбу з перешкодами щодо покращення компетенцій лікаря.

КРИТЕРІЙ 20 Постачальник будує співпрацю з іншими зацікавленими сторонами через співпрацю та взаємодію.

КРИТЕРІЙ 21 Постачальник бере участь у інституційних або системних проектах щодо підвищення якості.

КРИТЕРІЙ 22 Постачальник може впливати на обсяг та зміст заходів / навчальних заходів.

Акредитація з відзнакою - Варіант B

КРИТЕРІЙ 23 Члени міжпрофесійних команд займаються плануванням та наданням міжпрофесійної безперервної освіти (IPCE).

КРИТЕРІЙ 24 Пацієнти / представники громадськості займаються плануванням та наданням СМЕ.

КРИТЕРІЙ 25 Слухачі медичних спеціальностей займаються плануванням та наданням СМЕ.

КРИТЕРІЙ 26 Постачальник сприяє використанню відомостей про підтримку здоров’я та даних про практичну медичну діяльність для вдосконалення системи охорони здоров'я.

КРИТЕРІЙ 27 Постачальник розглядає фактори, що виходять за межи клінічної допомоги, але які впливають на здоров'я населення.

КРИТЕРІЙ 28 Постачальник співпрацює з іншими організаціями для більш ефективного вирішення проблем охорони здоров'я населення.

КРИТЕРІЙ 29 Постачальник розробляє CME з метою оптимізації комунікативних навичок слухачів.

КРИТЕРІЙ 30 Постачальник розробляє CME з метою оптимізації технічних і процедурних навичок слухачів.

КРИТЕРІЙ 31 Постачальник створює індивідуальні навчальні плани для слухачів.

КРИТЕРІЙ 32 Постачальник використовує стратегії підтримки покращення його діяльності у CME.

КРИТЕРІЙ 33 Постачальник бере участь у CME досліджень та стипендії.

КРИТЕРІЙ 34 Постачальник підтримує безперервний професійний розвиток своєї CME команди.

КРИТЕРІЙ 35 Постачальник демонструє творчість та інновації  у розвитку своєї CME програми.

КРИТЕРІЙ 36 Постачальник демонструє покращення у фаховості слухачів.

КРИТЕРІЙ 37 Постачальник демонструє покращення якості охорони здоров’я.

КРИТЕРІЙ 38 Постачальник демонструє вплив CME програми на пацієнтів чи їх спільноти.

 

Стандарти ACCME для забезпечення незалежності в діяльності CME

Стандарт 1: Незалежність

СТАНДАРТ 1.1  Постачальник СМЕ повинен гарантувати, що наступні рішення були звільнені від впливу комерційних інтересів:

(а) Визначення потреб СМЕ; (b) визначення цілей освіти; (с) відбір і подання контенту; (г) Вибір всіх осіб та організацій, які зможуть контролювати зміст СМЕ; (д) вибір методів навчання; (f) Оцінка діяльності.

СТАНДАРТ 1.2  Комерсант не може взяти на себе роль неакредитованого партнера в відносинах із спільним постачальником.

Стандарт 2: Розв'язання конфліктів особистих інтересів

СТАНДАРТ 2.1 Постачальник повинен мати можливість показати, що кожен, хто має змогу контролювати зміст освітньої діяльності, розкрив усі відповідні фінансові відносини з будь-якими комерсантами для постачальника. ACCME визначає "відповідні" фінансові відносини як фінансові відносини в будь-якій кількості, що відбулася протягом останніх 12 місяців, які створюють конфлікт інтересів.

СТАНДАРТ 2.2 Особа, яка відмовляється розкривати відповідні фінансові відносини, буде позбавлена права бути членом планового комітету, викладачем або автором CME, і не може контролювати розробку, керування, подання та оцінку діяльності CME або нести відповідальність за це.  

СТАНДАРТ 2.3 Постачальник повинен запровадити механізм для виявлення та вирішення всіх конфліктів інтересів наданням освітніх послуг студентам.

Стандарт 3: Належне використання комерційної підтримки

СТАНДАРТ 3.1 Постачальник повинен приймати всі рішення щодо розпорядження та виплати комерційної підтримки.

СТАНДАРТ 3.2 Комерсант не може вимагати від постачальника прийняти пораду або послугу відносно викладачів, авторів, учасників або інших питань освіти, включаючи контент, від комерсанта, як умови внесення коштів або послуг. 

СТАНДАРТ 3.3 Вся комерційна підтримка, пов'язана з діяльністю СМЕ, повинна бути надана з повною обізнаністю та схваленням постачальника.

СТАНДАРТ 3.4 Терміни, умови та цілі комерційної підтримки повинні бути задокументовані у письмовій угоді з комерсантом, яка включає постачальника та його освітніх партнерів. Договір повинен включати постачальника, навіть якщо підтримка надана безпосередньо освітньому партнерові постачальника або спільному постачальнику.

СТАНДАРТ 3.5 Письмова угода повинна вказувати комерційні інтереси, що є джерелом комерційної підтримки.

СТАНДАРТ 3.6 Комерсант і постачальник повинні підписати письмову угоду.

СТАНДАРТ 3.7 Постачальник повинен мати письмову політику та процедури, що регулюють винагороду та відшкодування витрат, пов'язаних із витратами, для плановиків, викладачів та авторів.

СТАНДАРТ 3.8 Постачальник, спільний постачальник або призначений освітній партнер повинні сплатити безпосередньо будь-яку винагороду за викладачьку діяльність  чи авторську винагороду або компенсацію витрат відповідно до письмових правил та процедур постачальника.

СТАНДАРТ 3.9 Жодний інший платіж не повинен надаватися директору, членам комітету з планування, викладачам чи авторам, спільному постачальника або будь-яким іншим особам, залученим до підтримуваної діяльності.

СТАНДАРТ 3.10 Якщо викладачі чи автори внесені до порядку денного для проведення презентації або засідання, але беруть участь у решті навчальних заходів як слухачі, їх витрати можуть бути відшкодовані, а гонорари можуть бути виплачені лише за роль викладача чи автора.

СТАНДАРТ 3.11 Соціальні заходи або харчування на вищезгаданих заходах не можуть конкурувати або мати перевагу над освітніми подіями.

СТАНДАРТ 3.12 Постачальник не може використовувати комерційну підтримку для оплати поїздки, проживання, оплату гонорару або особистих витрат для учасників, які не є викладачами або не є авторами роботи CME. Постачальник може використовувати комерційну підтримку для оплати поїздки, проживання, гонорари або особистих витрат для добросовісних працівників та волонтерів постачальника, спільного постачальника або освітнього партнера.

СТАНДАРТ 3.13 Постачальник повинен мати можливість створювати точні документи, в яких детально описуються витрати та отримання комерційної підтримки.

Стандарт 4: Належне управління асоційованим комерційним сприянням

СТАНДАРТ 4.1 Організація комерційних експонатів або реклами не може впливати на планування чи втручання у презентацію, а також не може бути умовою надання комерційної підтримки діяльності СМЕ.

СТАНДАРТ 4.2 Рекламний матеріал, що рекламує продукт чи рекламу будь-якого типу, забороняється в рамках або під час діяльності CME. Потрібно уникати зіставлення навчальних та рекламних матеріалів з одними і тими ж продуктами чи предметами. Живі (персоналізовані експонати, презентації) або тривалі (друковані чи електронні реклами) рекламні заходи повинні зберігатися окремо від CME. Друковані оголошення та рекламні матеріали не будуть викладені на сторінках вмісту CME. Рекламні матеріали та оголошення можуть відображатися на першій або останній сторінці друкованого вмісту CME, якщо ці матеріали не пов'язані з вмістом CME, з яким вони стикаються, і не оплачуються комерсантами сприяючими діяльності CME. Реклама та рекламні матеріали не відображатимуться на екрані одночасно з вмістом CME.

Також акредитовані ACCME постачальники не можуть розміщувати свої дії CME на веб-сайті, що належать або контролюються комерсантами. З чітким повідомленням про те, що слухач залишає освітній веб-сайт, посилання з веб-сайту акредитованого постачальника ACCME на веб-сайти виробів фармацевтичних виробників та виробників пристроїв дозволяються до або після освітнього контенту заходу  CME, але не повинні виставлятися у навчальному контенті діяльності СМЕ. Реклама будь-якого типу заборонена в навчальному контенті діяльності CME в Інтернеті, включаючи, але не обмежуючись цим, банерні оголошення та спливаючі вікна.Для електронних заходів СМЕ, рекламні матеріали і оголошення  можуть не відображатися на екрані одночасно з контентом  CME і не чергуються між вікнами  компьютерів або екранами контенту CME. Для аудіо та відео запису рекламні матеріали і оголошення  не будуть включені в CME. Не буде "рекламних перерв". Для живих, Face-to-face CME, рекламу та рекламні матеріалів не можна відображати або розповсюджувати в навчальному просторі безпосередньо перед, під час або після заходу CME. Постачальники не можуть дозволити представникам комерційних інтересів займатися продажем або рекламною діяльністю, перебуваючи в просторі або місці заходу CME.

СТАНДАРТ 4.3 Навчальні матеріали, які є частиною діяльності CME, такі як слайди, реферати та роздаткові матеріали, не можуть містити реклами, корпоративного логотипу, торговельного найменування або повідомлення групи продуктів, визначеного ACCME комерсантом.

СТАНДАРТ 4.4 Друкована або електронна інформація, що розповсюджується про елементи, не пов'язані з CME, у діяльності CME, які безпосередньо не пов'язані з навчанням слухачів, такі як описи графіків та інші відомості, можуть включати матеріали для реклами продуктів або рекламу, призначену для конкретного продукту.

СТАНДАРТ 4.5 Постачальник не може використовувати комерсанта як агента, який забезпечує організацію CME заходів для слухачів, наприклад, розподіл самостійної роботи з СМЕ або організації електронного доступу до діяльності СМЕ. 

Стандарт 5: Зміст і формат без комерційного заборони.

СТАНДАРТ 5.1 Зміст або формат діяльності CME або пов'язаних з нею матеріалів повинні сприяти поліпшенню якості медичної допомоги, а не конкретному майновому інтересу.  

СТАНДАРТ 5.2 Презентації повинні містити збалансований перелік варіантів терапевтичних та інших лікувальних впливів. Використання загальних назв сприятиме подібній неупередженості. Якщо навчальний матеріал або зміст CME включає торговельні назви,  слід використовувати торговельні назви з декількох компаній, а не тільки торговельні назви з однієї компанії. 

Стандарт 6: Розкриття інформації, що стосується потенційної комерційної заборони.

СТАНДАРТ 6.1 Постачальник СМЕ повинна розкривати слухачам відповідні фінансові відносини з комерсантом, включаючи таку інформацію: ім'я особи; ім’я комерсанту (ів); характер відносин, які має постачальник з кожним комерсантом.

СТАНДАРТ 6.2 За умови відсутності у постачальника СМЕ відповідних фінансових відносин з комерсантом, слухачі повинні бути поінформовані про їх відсутність.

СТАНДАРТ 6.3 Джерело всієї підтримки від комерційних інтересів повинно бути розкрито слухачам. Коли комерційна підтримка є "напряму", то характер підтримки має бути розкритий слухачам.

СТАНДАРТ 6.4 Розкриття інформації ніколи не повинно включати використання корпоративного логотипу, торговельного найменування або повідомлення групи продуктів визначеного ACCME комерсантом.

СТАНДАРТ 6.5 Постачальник повинен розкрити вищевказану інформацію слухачам перед початком освітньої діяльності.