Search

Освіта є основою виховання будь-якої особистості. Викладач вищої школи завжди був вихователем, а сьогодні вихованням є процес співробітництва та спільної творчості викладача і слухача, інтерна чи аспіранта. Саме тому науково-педагогічний працівник повинен не лише викладати свій предмет, але й бути вихователем, здатним особистісно спілкуватися з різними категоріями слухачів засобами навчальної дисципліни.

Закон України Про Освіту, у статті 54 «Права та обов’язки педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу», рубриці №2 зазначає, що педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники зобов’язані:

-       формувати у здобувачів освіти усвідомлення необхідності додержуватися Конституції та законів України, захищати суверенітет і територіальну цілісність України;

-       виховувати у здобувачів освіти повагу до державної мови та державних символів України, національних, історичних, культурних цінностей України, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання України та навколишнього природного середовища;

-       формувати у здобувачів освіти прагнення до взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами.

У статті 60 «Робочий час педагогічних і науково-педагогічних працівників», пункті 1 зазначено, що «робочий час педагогічного працівника включає час виконання ним навчальної, виховної, методичної, організаційної роботи та іншої педагогічної діяльності, передбаченої трудовим договором».

Науково-педагогічні працівники кафедри педагогіки, психології, медичного та фармацевтичного права під час здійснення освітньої діяльності активно взаємодіють зі слухачами, інтернами та аспірантами, враховують характер та специфіку їх роботи і навчання, індивідуальні властивості особистості кожного та сприяють їх усебічному розвитку. Викладачі під час проведення циклів тематичного удосконалення та навчальних дисциплін постійно сприяють розвитку високого рівня педагогічної, психологічної, правової культури різних категорій слухачів, де педагогічна культура виступає певним зрізом цілісної системи культурних знань, цінностей і діяльностей професіонала-лікаря (провізора), психологічна культура складає системну характеристику людини, яка дозволяє їй ефективно самовизначитися і самореалізуватися в житті, а також сприяє успішній соціальній адаптації і саморозвитку, а правова культура є ступенем правової розвиненості, ціннісної інформаційно-правової освіченості фахівця, що дає їй змогу адекватно орієнтуватися у різних правових ситуаціях, дотримуватися правомірної поведінки в професійній діяльності.

Форми та методи навчання, що використовуються на заняттях з педагогіки, психології, медичного та фармацевтичного права мають високий виховний потенціал: вводять особистість в коло світоглядних ідей; формують соціальні настанови й ціннісні орієнтири; розвивають гуманістичну спрямованість особистості, її духовні та матеріальні потреби; ознайомлюють з етичними та деонтологічними нормами поведінки лікаря, з ефективними формами соціальної взаємодії і спілкування. Застосування виховних принципів (демократизації, принципи опори на позитивне в людині, гуманізації, єдності вимог і поваги до особистості вихованця, виховання у колективі, зв’язку виховання з життям та ін.) допомагає вибудовувати повноцінні взаємовідносини між викладачами та слухачами, а також сприяють формуванню особистісних та професійних компетентностей професіоналів.

На кафедрі здійснюється проект з розробки компетентнісної моделі лікаря. Ця модель установлює:

  • професійне призначення й умови використання випускників у вигляді переліку первинних посад, виробничих функцій та типових задач діяльності;
  • освітні та кваліфікаційні вимоги до випускників ВНЗ у вигляді переліку здатностей та умінь вирішувати задачі діяльності, вимоги до атестації якості освіти та професійної підготовки випускників ВНЗ;
  • відповідальність за якість освіти та професійної підготовки.

В моделі передбачається формування соціально-гуманітарних компетентностей:

  1. Самостійне визначення цілей та задач особистої діяльності.
  2. Організація особистої діяльності як складової колективної діяльності.
  3. Здійснення особистої діяльності.
  4. Здійснення саморегуляції та ведення здорового способу життя.
  5. Вибір стратегії ділового спілкування.
  6. Оцінювання історичних подій минулого та сучасних історичних процесів.
  7. Набуття політичної та економічної свідомості, політичної культури, а також політичної активності, творчої ініціативи при вирішенні сучасних проблем.
  8. Набуття патріотизму, життєвої та громадської позиції, свідомого ставлення до громадянських обов'язків.
  9. Здійснення пізнання, засвоєння нових знань, самовдосконалення.
  10. Формування стійкого світогляду, правильного сприйняття сучасних проблем розвитку суспільства, людського буття, духовної культури.
  11. Здійснення ефективної фахової та ділової комунікаційної взаємодії, у тому числі засобами сучасних інформаційних технологій.
  12. Набуття правової освіти.
  13. Формування високого біоетичного та деонтологічного сприйняття явищ і подій у фаховій діяльності.
  14. Забезпечення необхідного рівня індивідуальної безпеки (власної та осіб, про яких піклується) у разі виникнення типових небезпечних ситуацій в індивідуальному полі діяльності.
  15. Несення соціальної відповідальності за діяльність організації.
  16. Набуття системного мислення, комплексного аналізу проблеми, визначення глобальних тенденцій.

Цей набір компетентностей підтримується певними здатностями, наприклад: критичне мислення, креативність, «європейський вимір» і активна життєва позиція. Спільно такі здатності сприяють розвитку особистості лікаря, розумінню свого місця в системі соціальних відносин, а також здатності до критичної оцінки свого життєвого та професійного досвіду, свідомого вибору шляхів та методів удосконалення своїх особистих і професійних якостей.

Побудовано загальний алгоритм створення компетентнісної моделі лікаря, що навчається на післядипломній фазі. В алгоритмі враховано кілька етапів. На підготовчому етапі встановлюються експерти і визначаються інформаційні джерела, з якими необхідно їм працювати. При підборі експертів враховуються потреби роботодавців (основних споживачів роботи лікаря).

На другому етапі будується матриця узгодження переліку компетентностей, функцій і завдань. Експертами проводиться вибір і аналіз компонентів, які з найбільшим ступенем адекватності можуть відображати зміст діяльності лікаря, особливості його поведінки в динамічному зовнішньому середовищі. Матриця узгодження дає можливість побачити, у вирішенні яких завдань найбільш чітко проявляється та чи інша компетентність. І навпаки – які компетентності важливі для вирішення тих чи інших завдань.

На третьому етапі здійснюється перевірка компетентнісної моделі з точки зору її універсальності.

Отже, кожен науково-педагогічний працівник кафедри є ключовою фігурою у розвитку особистості слухача, інтерна чи аспіранта в ході його професійної підготовки. Викладач не лише навчає, а й спрямовує навчання, не лише виховує, але й керує вихованням.