До 95-річчя заснування академії 

VIVAT  AKADEMIA,

VIVAT  PROFESORES! 

ДО  ЮВІЛЕЮ  НМАПО 

Нам дев`яносто п’ять! Та ми всі молоді,
Бадьорі, наполегливі, завзяті.
Лише одне ми маєм на меті,
Щоб процвітала наша «Alma mater!»

Шануймо Академію свою,
За її мудрість, доброту, стремління.
Підставимо своє плече її,
Бо це вона навчила нас сумлінню!

Подбаймо, щоб завжди кожен пам`ятав,
Про тих, хто біля витоків її стояв.
Хто не жалів ні сили, ані часу,
Хто себе справі до останку віддавав!

Хто дбав про те, щоб ми могли сьогодні
Відчути радість ювілейних дат.
І завжди радісну мали нагоду
Сказати щиро, Академіє, «VIVAT»!

Про тебе добра слава всюди лине в світі,
Міцніє з часом твоя мудрість золота.
Отож усі ми, учні твої, діти
Бажаєм долі щедрої « На многая і многая літа»!

К. Парпалей 

У витоків створення Клінічного інституту для удосконалення лікарів (1918) стояла медична громадськість - професійна Спілка київських лікарів, передові представники якого, вихованці медичного факультету університету Св. Володимира (М. А. Левитський, О. З. Лазарєв, Є. Л. Скловський, Г. Б. Биховський, І. І. Фрумін та ін), не зважаючи на всі настрої і труднощі того часу, вбачали в організації підвищення кваліфікації лікарів одну з невідкладних завдань свого часу і стали одними з засновників закладу нового типу, першими його професорами.

Мета створюваного закладу досить чітко визначалася вже в першому його Статуті, як «... cпеціалізація лікарів в галузі практичної і теоретичної медицини, набуття загального медичного стажу молодими лікарями, періодична організація повторювальних курсів для поповнення і оновлення знань лікарів і, нарешті, наукова робота лікарів у вибраних ними галузях» (Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Фонд 166, № 2, справа № 421, с. 48-55, 1921-1922).

Головною структурою з формування інституту стала постійна, обрана Спілкою лікарів, організаційна комісія, яка провела значну роботу з «... конструювання секцій інституту, устаткування й розміщення медичних кабінетів, запрошення лікарів-консультантів, лекторів, викладачів та амбулаторних лікарів для участі в роботі Інституту ... комісія отримала, нарешті, можливість 2 серпня 1918 р. відкрити показову клінічну амбулаторію (бульвар Шевченка, 13 - авт.)  за всіма спеціальностями, а також денну і нічну поліклініки для виїзду до хворих додому по викликам через Інститут» (Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Фонд 166, № 2, справа № 421, с. 90 зворотн., 1921-1922).

Так 95 років тому розпочав свою діяльність Клінічний інститут для удосконалення лікарів, в самій назві якого закладалася, насамперед, його клінічна спрямованість, яка і визначалася першим складом його кафедр і курсів. Серед його головних завдань перший голова  Правління професор  М.А. Левитський визначав: «... підготовку лікарів у сфері теоретичної і практичної медицини, поповнення та оновлення знань молодих лікарів, і для досягнення цієї мети організовуються періодичні повторювальні курси за всіма спеціальностями, а також виробляються практичні наукові роботи, чим одночасно і надається авторитетна лікувальна допомога широким масам населення Києва і його околиць... » (Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Фонд 166, № 2, справа № 421, с. 90 зворотн., 1921-1922).

Слід віддати належне засновникам інституту, які ставили перед ним такі завдання, маючи в своєму розпорядженні лише одну поліклініку з обслуговування на дому і амбулаторію для хворих, які приходять самі; при поліклініці в 1918 р. було відкрито аптеку та хіміко-бактеріологічну лабораторію. У таких умовах Клінічний інститут став у витоків зародження системи післядипломної підготовки лікарів в Україні.

Педагогічний процес в Клінічному інституті на початку його існування складався з практичної роботи лікарів-курсантів в лікувальних установах і відвідування у вечірній час лекцій, щодо систематичних занятть, то вони розпочались в осінньому семестрі 1920 р., коли слухачами «знову відкритих повторювальних курсів» стали перші 117 лікарів. Цей період співпав з початком реформування вищої школи в Україні, внаслідок чого в лютому 1921 р. управління інститутом перейшло від Наркомздоров’я України до відання системи Укрголовпрофосвіти, зокрема Київського губернського відділу професійної освіти, а безпосереднє керівництво ним здійснювали новообрані Правління та Рада, які вперше розробили загальний план педагогічної діяльності інституту.

Наприкінці 20-х років інститут мав у своєму складі наступні кафедри: оториноларингології (1921, професор С. Є. Ставракі), дерматовенерології (1921, професор О. Г. Лур'є), терапії (1921, професор О. Б. Бернштейн), хірургії (1922, професор Г. Б. Биховський), патологічної анатомії (1922, професор І. Т. Тітов), нервових хвороб (1923, професор Б. М. Маньковський), ортопедії і травматології (1926, професор І. Й. Фрумін ), психіатрії (1927, к.мед.н. І. О. Залкінд), урології (1929, професор А. А. Чайка). Навчально-наукова діяльність інституту фінансувалася Наркомосвіти, лікувальна - Наркомздоров’я України, тобто в управлінні закладом існувало певне двовладдя.

Підводячи підсумки досягнень інституту за перші 10 років існування, відзначаючи його роль і місце в системі охорони здоров'я і окреслюючи перспективу, його директор професор О.Б. Бернштейн в 1928 р. підкреслював: «... У перші дні революційної епохи серед розрухи, голоду, епідемій було створено цей культурний осередок - один з етапів розвитку радянської медицини. Життя вимагало його існування, країна з ростом її культурних завдань вимагала наявності... озброєних знаннями хранителів здоров'я населення, і держава, при обмеженості своїх матеріальних ресурсів, всіляко прагнула підтримувати розвиток Київського інституту для удосконалення лікарів... За 10 років інститут перетворився на великий науково-навчальний заклад, що зміцнив знаннями вже понад 2500 лікарів, більше 1/4 всіх лікарів України ... (Праці клініки нервових хвороб Київського державного інституту для удосконалення лікарів. Т. I. Присвячується десятиріччю існування Інституту. К., 1928. С. 3-4).

Початок 30-х років ознаменувався завершенням корінної реорганізації вищої медичної школи України. 12 липня 1930 р. Раднарком УРСР видав постанову «Про реорганізацію вузів і втузів і передання їх до відання відповідних наркоматів», згідно з якою вища медична і фармацевтична освіта передавалися із системи Наркомпросу до відання Наркомздоров’я  України. Зосередження управління вищою медичною школою в одному відомстві стало переломним моментом в історії медичних вузів України і внесло суттєві зміни в діяльність інституту, перш за все, у визначення контингенту, що підлягає підвищенню кваліфікації, та її термінів. Якщо спочатку вказане регулювалось лише його першим Статутом, то Наркомздоров’я і партійно-урядові постанови початку 30-х років, зокрема, «Про медичні кадри» (1931) та «Про підготовку лікарів» (1934), ставили чіткі державні вимоги як до їх базової підготовки, так і до підвищення кваліфікації.

Згідно з новим Статутом (1931), інститут розподілявся на два сектори: адміністративно-організаційний і науково-навчальний. До складу останнього входили лікувально-профілактичний, санітарно-гігієнічний відділи, охматдит та відділ периферійної роботи, які в своїй основі заклали формування майбутніх факультетів. У свою чергу, відділ периферійної роботи складався з трьох бюро: методологічного, науково-консультативного та лекторського. Статутом вперше визначались і обов'язки курсантів: «Всі слухачі інститутів для вдосконалення після закінчення навчання зобов'язані були  відпрацювати на посадах за призначенням НКОЗ з розрахунку 1-1,5 місяці служби за 1 місяць навчання, але не менше одного року» (Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. Фонд 342, № 3, Т.2, справа № 3287, з. 74-77). Крім того, урядовою постановою «Про укріплення сільської дільниці» (1938) вперше встановлювалось обов'язкове - раз на три роки - направлення на курси удосконалення лікарів із сільської місцевості, міських - раз у п'ять років.

Зростання потреб практичної охорони здоров'я, особливо сільської місцевості, і початок спеціалізації потребували подальшого розширення системи удосконалення знань для лікарів як з питань фундаментальних дисциплін, так і вузьких спеціальностей. Саме це і визначило профільність кафедр, створених (в хронологічному порядку) в Інституті протягом 30-х років (директори - О. Б. Бернштейн, 1922-1934; Л. М. Черняк, 1934-1941): щелепно-лицевої хірургії ( 1931, професор С. Н. Вайсблат), онкології (1932, професор Г.Б. Биховський), мікробіології (1932, професор М. Г. Беньяш), інфекційних хвороб (1934, професор А. М.Зюков), соціальної гігієни та організації охорони здоров'я (1935, К.Ф. Дупленко), фтизіатрії (1935, професор М. С. Морозовський), епідеміології (1935, професор С. Н. Ручковский), акушерства та гінекології (1935, професор В. Л. Лозинський), рентгенології (1936, доц. Н. Й. Шор), хірургії (1936, професор М. С. Коломійченко), судової медицини (1938, професор А. М. Гамбург), гігієни харчування (1939, Б. Л. Гордін), фармацевтичної хімії (1939, професор Я. А. Фіалков), технології ліків та клінічної фармації (1939, професор Г. А. Вайсман).

Довоєнний період характеризувався також суттєвим внеском вчених Інституту до скарбниці вітчизняної науки. Вчені інституту також були у витоків створення нових типів медичних установ. Так, професор Є.Л. Скловський був одним із засновників дитячих лікувально-профілактичних установ м. Києва, громадського руху «Крапля молока», професор Г.Б. Биховський в 1932 р. організував при Київському рентгенологічному інституті онкологічний диспансер і першу в Києві онкологічну клініку (1934), професор Г.Ф. Писемський став одним з організаторів колгоспних пологових будинків (1934), які отримали визнання в СРСР.

Таким чином, до початку війни в інституті нараховувалось 24 кафедри, але його діяльність не обмежувалася лише перепідготовкою в стінах вузу. Зростаюча потреба у підвищенні професійних знань призвела до зародження в довоєнний період  нової форми отримання знань шляхом наближення системи післядипломної освіти безпосередньо до виробництва. З цією метою на базах потужних на той час лікарняних установ Білої Церкви, Житомира, Коростеня, Черкас і Чернігова були створені як філії окремих кафедр, пункти підвищення кваліфікації лікарів на чолі з спеціально підготовленими в Інституті спеціалістами. Розширення учбово-матеріальної бази та профільності спеціалізації і перепідготовки лікарів інститут, який щорічно готував понад тисячу фахівців, став одним з найпотужніших медичних учбово-наукових закладів країни довоєнного часу.

У роки Другої світової війни інститут припинив свою діяльність, а його навчальна і матеріальна база були знищені під час тимчасової окупації Києва. Як і інші медики України, вчені Інституту внесли свій вагомий внесок у здобутки медицини воєнного періоду, а окремі з них проявили себе талановитими організаторами військової медицини. В історію назавжди увійшли імена головного терапевта Північно-Кавказького та І Українського фронтів - завідувача кафедри терапії професора В.Х. Василенка, головного хірурга евакопункту І Українського фронту, генерал-майора медичної служби, завідувача кафедри урології професора А.А. Чайки та багатьох інших.

Інститут відновив свою роботу на підставі Постанови Уряду України від 18 листопада 1943 р., виданої вже через два тижні після звільнення Києва. Перші кафедри (хірургії, нейрохірургії, ортопедії та травматології) почали діяти в 1944 р. на базі колишнього 408-го Окружного військового шпиталю та деяких лікувальних закладів міста, а першими слухачами стали фахівці евакошпиталів Міністерства охорони здоров'я.

На перших директорів інституту повоєнного часу (Я. А. Охріменко, 1943-1944; В.П. Комісаренко, 1944; І.І. Кальченко, 1944-1957) припали всі труднощі відбудовного періоду зі створення навчально-матеріальної бази для відновлення діяльності довоєнних кафедр та організації нових. Значну підтримку в цьому інститут отримав з боку Київської обласної лікарні, яку в 1944 р. Наркомздоров’я СРСР було затверджено в якості його навчальної бази і в котрій розмістилися переважна більшість клінічних кафедр та окремі теоретичні.

Наказом Народного Комісаріату охорони здоров'я СРСР від 21 березня 1944 р. були відновлені лікувальний і санітарно-гігієнічний факультети, а з 1945 р. почалася планова підготовка спеціалістів системи Міністерства охорони здоров'я.

У післявоєнні роки в інституті були створені кафедри: військово-медичної підготовки (1945, генерал-майор Л. Ф. Маслов), фізіотерапії і курортології (1945, професор А. Р. Киричинський), нейрохірургії (1945, професор О. І. Арутюнов), лікувальної фізкультури і лікарського контролю (1946, доц. С. М. Іванов), торако-абдомінальної хірурги (1955, професор М.М. Амосов). У 1953 р. якісний і кількісний склад кафедр поповнився за рахунок приєднання Київського інституту удосконалення провізорів, який існував з 1939 року, у складі кафедр: фармацевтичної хімії (професор Я. А. Фіалков), фармакогнозії і фармакології (доц. М.З. Міндлін), технології лікарських форм (професор Г. А. Вайсман). Створення нових кафедр та розширення профільності перепідготовки спеціалістів призвело до суттєвого зростання обсягу роботи Інституту: якщо в 1944 р. було підготовлено всього 486 чоловік, то план на 1953 р. перевищував 1600. 1957-1959 роки (директор - доц. В.Д. Братусь) були відзначені відкриттям кафедр медичної радіології (1957, професор О. О. Городецький), терапії №2 (1958, професор І. П. Лернер) і педіатрії №2 (1959, професор Є. Г. Городецька).

Наприкінці 50-х років інститут очолив професор М. Н. Умовіст, який займав цю посаду протягом 25 років (1959-1984). Цей період відзначений важливими подіями в житті Інституту, які наклали відбиток на всю його подальшу діяльність. Вони пов'язані, по-перше, із значним зростанням кількості кафедр, що обумовлювалось потребами практичної охорони здоров'я, яка взяла з початку 60-х років курс на розширення, удосконалення та підвищення якості спеціалізованої медичної допомоги. По-друге, починаючи з 1965 р. і протягом понад чверті століття (до 1991 р.), інститут був підпорядкований Міністерству охорони здоров'я СРСР, яке надало йому новий «інтернаціональний» статус, оскільки слухачами стали представники всіх країн СНД, хоча лікарі з України завжди складали майже половину всього контингенту курсантів.

Саме потреби практичної охорони здоров'я і визначили профільність кафедр, відкритих в інституті протягом 1960-1984 років: клінічної та лабораторної діагностики (1960, професор І. Ф. Федоров), нервових хвороб №2 (1962, професор П. А. Перфілов), іноземних мов (1962, В. А. Зінкевич), ортопедичної стоматології (1964, професор Н. О. Кодола), загальної і комунальної гігієни (1965, професор Д. М. Калюжний), гастроентерології та дієтології (1965, професор М.С. Говорова), радіаційної гігієни (1966, професор М. Ф. Ліпкан), анестезіології та ревматології (1967, професор А. І. Тріщинський), цивільної оборони (1968, професор М. Д. Давигора), гігієни токсикології і клініки отруєнь пестицидами (1968 , професор Л.І. Медвідь), дитячої психоневрології (1969, професор П. І. Коваленко), гематології та трансфузіології (1969, професор Г. П. Сарницький), реабілітації, лікувальної фізкультури і мануальної терапії (1969, професор Л. Є. Пелех), кардіології (1969, професор А. Л. Міхньов), дитячої оториноларингології (1969, професор О. А. Євдощенко), геронтології та геріатрії (1970, професор Д. Ф. Чеботарьов), Центральної науково-дослідної лабораторії (1972, професор В. Т. Антоненко), травматології, ортопедії і опікових травм (1974, професср В.Н. Левенець), торакальної хірургії та пульмонології (1975, професор О. М. Авілова), дитячої стоматології (1977, професор О. В. Удовицька), неонатології (1977, професор С. П. Катоніна), дитячої дерматовенерології (1978, професор І. В. Щуцький), організації та економіки фармації (1978, доц. І. М. Губський), функціональної діагностики (1978, професор Н. К. Фуркало), терапевтичної стоматології №2 (1980, професор Г. М. Вишняк), акушерства та гінекології №3 (1980, професор Є. В. Коханевич), нервових хвороб №3 (1980, професор Ю. І. Головченко), терапії №3 (1980, професор Д. Д. Дроздов), педіатрії №3 (1980, професор Ж. П. Гудзенко), дитячої хірургії (1981, професор Д. Ю. Кривченя).

До початку 90-х років інститут став одним з найбільших в СРСР і найпотужнішим в Україні навчальним закладом такого типу. Якщо в перший післявоєнний рік в ньому працювало всього 68 викладачів, у тому числі 19 професорів, 20 доцентів і 29 асистентів, то в ювілейному 2013 році в штаті більше 1600 співробітників, у тому числі понад 820 науково-педагогічних працівників, серед яких 220 докторів і 496 кандидатів наук.

Протягом 1985-1991 рр. (з 1984 р. ректор - професор В. М. Гирін), коли інститут ще знаходився у підпорядкуванні Міністерству охорони здоров'я СРСР, були створені кафедри вірусології (1985, професор В. М. Гирін), клінічної імунології та алергології (1985, професор Е. В. Гюллінг), медичної інформатики та обчислювальної техніки (1986, професор О. П. Мінцер), швидкої та невідкладної медичної допомоги (1987, професор Я. В. Гоєр), медико-соціальних проблем охорони матері і дитини (1988, професор З. А. Шкіряк), неврології та рефлексотерапії (1988, професор Є. Л. Мачерет), дитячої анестезіології та реаніматології (1989, професор Г. І. Бєлєбєз'єв), медичної генетики (1989, професор Т. І. Бужієвська), клінічної фармакології та фітотерапії (1990, професор Г. М. Войтенко).

Новий період в діяльності інституту розпочався в жовтні 1991 р. після його повернення до системи МОЗ суверенної України, яке спричинило якісні зміни його статусу. В нових умовах, які співпали з початком проведення реформи медичної освіти в Україні, інститут зайняв пріоритетне положення в галузі післядипломної підготовки і перетворився в навчально-методичний центр МОЗ України з цієї проблеми. Окремі кафедри, наприклад, управління охороною здоров'я, медичної інформатики та обчислювальної техніки, були визначені МОЗ як провідні з відповідних проблем.

Відповідно до Концепції зазначеної реформи, орієнтованої на досягнення рівня підготовки лікарів у найбільш розвинених країнах світу, в 1992 р. були введені нові форми післядипломного навчання лікарів та провізорів, зокрема, передатестаційні цикли, очно-заочне навчання лікарів-інтернів, цикли підготовки з ряду спеціальностей керівників та викладачів інститутів і факультетів удосконалення лікарів медичних вузів. В умовах суверенної України були розроблені власні національні навчальні програми, розроблені і впроваджені в навчальний процес атестаційні комп'ютерні системи для інститутів аналогічного профілю в державі.

Після повернення інституту до системи МОЗ України було створено кафедри: серцево-судинної хірургії (1992, професор Г. В. Книшов), спортивної медицини і санології (1992, професор Г. Л. Апанасенко), ендокринології (1992, професор А. С. Єфімов), дитячих інфекційних хвороб (1993, професор Л. І. Чернишова), нефрології (1995, професор Л. А. Пиріг), педагогіки і психологи (1995, професор М. В. Черпинський).

Нові вимоги, висунуті Концепцією реформування вищої медичної і післядипломної освіти, запити практичної охорони здоров'я та поява нових наукових напрямків в діяльності кафедр мали істотний вплив на їх кількість і якісну структуру. Нового статусу інститут набув після видання Кабінетом Міністрів України в п'яту річницю незалежності нашої держави постанови «Про створення Київської медичної академії післядипломної освіти» від 13 травня 1996 р., згідно з якою на його базі було створено навчальний заклад нового типу і вищого (ІV) рівня акредитації - єдина, до того часу, в Україні медична академія післядипломної освіти.

В ознаменування 80-річчя академії, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 513 від 20 квітня 1998 року «Про увічнення пам'яті П. Л. Шупика», їй присвоєно ім'я видатного державного діяча і вченого - професора Платона Лукича Шупика (1907-1986), який двічі обіймав посаду Міністра охорони здоров'я України (1952-1954, 1956-1969), вніс вагомий вклад у розвиток навчальної, наукової та матеріальної бази академії, протягом 14 років (1965-1979) завідував кафедрою соціальної медицини та організації охорони здоров'я (тепер - кафедра управління охороною здоров'я).

Свій 95-річний ювілей академія відзначає в статусі Національної, згідно з Указом Президента України В. А. Ющенка «Про надання Київській медичній академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика статусу Національної » від 27 березня 2006 року, № 236/2006 р.

З 1997 по 2014 рр. з'явилися наступні кафедри: промислової фармації (1997, професор В. А. Загорій), стоматології (2001, професор О. В. Павленко), медичної статистики (2001, професор М. В. Голубчиков), дитячої неврології та медико-соціальної реабілітації (2003, доцент В. Ю. Мартинюк, з  2013 -  доцент Р. О. Моісеєнко), хірургії та судинної хірургії (2005, професор О. Є. Бобров), філософії (2005, професор В. Л. Кулініченко), іноземних мов (2005, доцент Л. Ю. Лічман), комбустіології та пластичної хірургії (2007, професор Г. П. Козинець), ортодонтії (2008, доцент М. С. Дрогомирецька); а також якісно нові підрозділи - Міжнародна державна медична школа класичної гомеопатії (2001, доцент О.П. Мощич), Міжнародний генетичний центр (2002, професор Н. Г. Горовенко), Інститут стоматології (шляхом функціонального об'єднання кафедр стоматологічного профілю та стоматологічної поліклініки (2003, професор О. В. Павленко)), Інтернет-центр та веб-сайт (2003), Державний навчально-методичний геріатричний центр (2005, професор Л. А. Стаднюк), науково-навчальний методичний Центр дистанційної освіти (2006, професор О. П. Мінцер), Український державний інститут репродуктології (2006, професор В.В. Камінський), Інститут сімейної медицини (шляхом реорганізації факультету "Загальна практика - сімейна медицина" (2009, професор Г. І. Лисенко)), діабетології (2009, зав. кафедри - член-кор. НАМН України, професор Б. М. Маньковський), паліативної та хоспісної медицини (2009, член-кор. НАМН України, професор Ю. І. Губський), акушерства, гінекології та медицини плода (2010, професор С. І. Жук), дитячої кардіології та кардіохірургії (2011, професор Н. М. Руденко), сімейної медицини та амбулаторно-поліклінічної допомоги (2012, професор Л. Ф. Матюха), медицини праці, психофізіології та медичної екології (2012, професор А. І. Єна, з 2013 - Д. В. Варивончик), медичної реабілітації, фізіотерапії та спортивної медицини (2013, професор О. А. Владимиров), кардиологии (2014, професор Долженко М. М.), функциональной диагностики (2014, професор Жаринов О. І.)

НМАПО імені П. Л. Шупика - провідний в Україні центр навчально-методичної роботи в галузі післядипломної освіти лікарів і провізорів, якому МОЗ України доручає розробку більшості типових навчальних планів і програм ПАЦ, спеціалізації, інтернатури і комп'ютерних атестаційних програм, які використовуються усіма медичними установами та факультетами післядипломної освіти.

Щорічно в академії розробляється і оновлюється більше 100 навчальних планів і програм циклів тематичного удосконалення, видається більше 60 найменувань навчально-методичної літератури (підручники, навчальні та навчально-методичні посібники, довідники) для використання в навчальному процесі.

Щороку в академії проводиться близько 1,5 тис. циклів, навчається 2,5 тис. інтернів і 23 тис. лікарів і провізорів.

Спільна робота з органами та закладами практичної охорони здоров'я - давня традиція академії. Досить вказати, що її співробітники в базових та позабазових лікувальних закладах щорічно надають консультативну допомогу близько 200 тис. хворим, виконують понад 20 тис. складних операцій. Понад 30 провідних вчених - головні спеціалісти МОЗ України, які працюють над удосконаленням якості медичної допомоги населенню.

Підсумовуючи шлях, пройдений від Клінічного інституту для удосконалення лікарів до першої в Україні Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, слід підкреслити, що його гордістю завжди були наукові кадри. У різні періоди в ньому працювали і працюють видатні вчені - академіки, члени-кореспонденти академій наук: М.М. Амосов, О. І. Арутюнов, Ф. Ю. Богданов, В. Д. Братусь, В. Х. Василенко, Ю. В. Вороненко (ректор академії з 2002 р.), О. С. Єфімов, Д. М. Калюжний, В. П. Комісаренко, Б. М. Маньковський, О. М. Марзєєв, Л. І. Медвідь, Л. В. Тимошенко, Д. Ф. Чеботарьов, М. Г. Шандала, О. О. Шалімов та інші.

Сьогодні в академії працюють: 2 Героя України, 1 академік НАН України та 6 академіків НАМН України, 3 академіка АН Вищої школи України, 15 членів-кореспондентів НАМН України та 3 член-кореспондента НАН України, 33 заслужених діячів науки і техніки України, 33 лауреатів  Державної премії України в галузі науки і техніки, 71 заслуженийлікар Украіни, 5 заслужених працівниківосвіти Украіни, 3 заслужені раціоналізатори та винахідники України, 5 заслужених працівників охорони здоров’я України, 2 заслужені працівники фармації України, 1 заслужений юрист України.

Засновниками нових в Україні наукових шкіл стали вчені академії Амосов М. М., Вдовиченко Ю. П., Ганжа І. М., Євдощенко О. А., Коханевич Є. В., Мачерет Є. Л., Мінцер О. П., Поліщук М. Є., Сергієнко М. М., Тимошенко Л. В., Тріщинський А. І., Шалімов О. О.

Одна з найважливіших турбот академії - це підготовка наукової зміни. Ще перебуваючи в ранзі інституту, вона вперше отримала право захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук (1963), а в 1967 р. - доктора медичних наук. Нині в академії функціонують 11 спеціалізованих рад по захисту докторських і кандидатських дисертацій з 15спеціальностей, а саме: внутрішніх хвороб; нервових хвороб; хірургії; акушерства і гінекології, анестезіології та інтенсивної терапії; травматології та ортопедії; судової медицини; технології ліків та організації фармацевтичної справи та судової фармації; фармацевтичної хімії і фармакогнозії; очних хвороб; променевої діагностики та променевої терапії; загальної практики – сімейна медицина; соціальної медицини; стоматології; медичної і біологічної інформатики та кібернетики. Протягом 2008 - 2013 рр. захищено 69 докторських і 355 кандидатських дисертацій, підготовлено 255 аспірантів, 568 клінічних ординаторів, 82 магістра.

На всіх етапах становлення і розвитку академії її вчені займали передові межі української і світової науки. Наукові розробки вчених академії відомі не тільки в Україні і країнах СНД, але і в далекому зарубіжжі. Результати науково-дослідницьких робіт викладачів академії за останні двадцять років відображені в понад 500 монографіях, 130 підручниках, 600 навчальних посібниках, 190 довідниках, 950 методичних рекомендаціях та інформаційних листах, 640 патентах.

За останні 35 років вченими академії отримано більше 560 авторських свідоцтв на винаходи, окремі з яких запатентовані в США, Італіїта інших країнах.

НМАПО імені П.Л. Шупика є засновником 29 професійних періодичних медичних видань: «Медична освіта» (гол. редактор академік НАМН України, проф. Вороненко Ю. В.), «Український медичний часопис» (гол. редактор проф. Зозуля І. С.), «Сімейна медицина» (гол. редактор проф. Хіміон Л. В.), «Український журнал гематології и трансфузіології» (гол. редактор проф. Гусєва С. О.), «Хірургія України» (гол. редактор проф. Мамчич В. І.), «Збірник наукових праць співробітніків НМАПО імені П.Л. Шупика» (гол. редактор академік НАМН України, проф. Вороненко Ю. В., наук. редактор проф. Зозуля І. С.), «Медична інформатика та інженерія» (гол. редактор проф. Мінцер О. П.), «Мистецтво лікування» (гол. редактор проф. Гойда Н. Г.), «Променева діагностика, променева терапія» (гол. редактор проф. Медведєв В. Є., проф. Мечев Д. С.), «Судово-медична експертизи» (гол. редактор проф. Мішалов В. Д.), «Современная  стоматология» (гол. редактор проф. Тимофєєв О. О.), «Здоров'я жінки» (член-кор. НАМН України, проф. Вдовиченко Ю. П.), «Хірургія дитячого віку» (проф. Данилов О. А.), «Современная педиатрия» (гол. редактор проф. Бережной В. В.), «Психічне здоров 'я » (гол. редактор проф. Кузнєцов В. М.), «Радіологічній вісник » (гол. редактор проф. Рогожин В. О., проф. Мечев Д. С.), «Ліки України» (гол. редактор академік НАМН України, проф. Вороненко Ю. В., проф. Гойда Н. Г.), «Соціальна педіатрія та реабілітологія» (гол. редактор проф. Козявкін В. І., проф. Фон Фосс Х, к.мед.н. Мартинюк В. Ю.), «Почки», «Нирки» (гол. редактор проф. Іванов Д. Д.), «Діабет, ожиріння, метаболічний синдром» (гол. редактор член-кор. НАМН України, проф. Маньковський Б. М.), «Екстрена медицина: від науки до практики» (гол. редактор Юрченко В. Д., гол. наук. редактор академік НАМН України, проф. Вороненко Ю. В., наук. редактор проф. Зозуля І. С.), «Дитяча оториноларингологія» (гол. редактор проф. Косаковський А. Л.), «Ендоваскулярна нейрорентгенохірургія» (гол. редактор – Щеглов Д. В.), «Інноваційні технології в медицині» (гол. редактори - академік НАМН України, проф. Вороненко Ю. В., член-кор. НАН Білорусії, проф. Демидчик Ю. Е.), «Кардіохірургія та інтервенційна кардіологія» (гол. редактор – проф. Тодуров Б. М.), «Лабораторна діагностика. Східна Європа» (гол. редактор від України – проф. Луньова Г. Г., гол. редактор від Білорусії - проф. Камишніков В. С.), «Педіатрія. Східна Європа» (гол. редактор від Украіни – проф. Бекетова Г. В., гол. редактор від Білорусії - проф. Сукало О. В.), «Пластична, реконструктивна і естетична хірургія» (гол. редактор – Тімен Г. Е.), «Шпитальна хірургія» (гол. редактор – Ковальчук Л. Я.). 

В умовах суверенітету України в нову стадію вступило міжнародне співробітництво академії, що здійснюється відділом міжнародних зв'язків та науково-педагогічної роботи з іноземними громадянами, створеним у березні 1993 р. на основі позабюджетного структурного підрозділу. Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика успішно співпрацює із зарубіжними партнерами, зокрема: Словацьким медичним університетом; Люблінською медичною академією та університетом ім. Миколая Коперника (Польща); Ягелонським університетом; Сілезькой медичною академією; Іллінойським університетом (США); Санкт-Петербурзьким державним медичним університетом ім. М. І. Павлова та Університетом Оребро (Швеція); Міжнародною медичною академією ім. Швейцера (Польща); університетом м. Барі (Італія) - співпраця в рамках Міжуніверситетського центру досліджень і співпраці країн Східної, Південно-Східної Європи (CIRCEOS); університетами штату Айова та Алабама (США); Білоруською медичною академією післядипломної освіти; Національним інститутом генетичної інженерії і біотехнології (Іран); Цюріхським університетом (Швейцарія); Міжнародною академією класичної гомеопатії (Греція) та іншими.

Традицією в академії є присудження почесних звань (Doctor Honoris Causa і Professor Honoris Causa) відомим вченим закордонних країн. Почесними докторами академії стали професор Теодор Хельбрюгге (Німеччина), професор Альберт Шинцель (Швейцарія), почесними професорами - Лауреат Альтернативної Нобелівської премії Джордж Вітулкас (Греція), професор Хубертус фон Фосс (Німеччина), професор Ктібор Вайс (Австрія), Тревор Гіббс (Великобританія). Академія виступає співорганізатором Асоціації «Медінформатика» з представництвом у Канаді, США, Німеччині, В'єтнамі, Китаї, Болгарії.

У 2006 році академія включена в реєстри чотирьох організацій США: системи промислової класифікації (SIC), Універсальної системи кодифікованих даних (DUNS), системи роботодавців (EIN), кодифікованої системи НАТО (NATO CAGE) та Центральної реєстраційної системи (CCR). Це надає академії можливості виступати в якості одержувача грантів Конгресу США та Національного інституту здоров'я США.

Щороку понад 70 вчених академії відвідують зарубіжні країни з метою стажування у провідних клініках Заходу, для обміну досвідом та  виконання сумісних наукових досліджень, ведення переговорів, участі в конгресах, симпозіумах, виставках. Найчастіше поїздки здійснюються до Німеччини, США, Польщи, Франції, Швейцарії, Австрії.

Збільшується кількість делегацій, які відвідують академію. Щорічно в клінічній ординатурі та аспірантурі на кафедрах академії навчається більше 400 іноземців з 54 країн світу, в тому числі  США, Німеччини, Польщі, Лівану, Лівії, Сирії, Грузії, Азербайджану, Вірменії, Ірану, Греції, Індії, Китаю та інших країн. Випускники академії успішно працюють не тільки у себе на батьківщині, а також в клініках Великобританії, Німеччини, Франції, США,Канади.

З 2001 р. академія першою з медичних вищих навчальних закладів України стала постійним колективним членом Міжнародної кадрової Академії (ЮНЕСКО). Спільно з Американським міжнародним союзом охорони здоров'я в академії створено Ресурсний центр підготовки фахівців з питань СНІД / ВІЛ-інфекції під егідою ВООЗ. Спільно з Києво-Могилянською академією та Маастрихтським університетом (Нідерланди) створено Школу громадського здоров'я. Разом з Міжнародним Соломоновим університетом проводиться підготовка юристів та економістів для системи охорони здоров'я. За підтримки Цюріхського університету створено Міжнародний центр генетичних досліджень, за сприяння лауреата альтернативної Нобелівської премії Джорджа Вітулкаса (Греція) організована Міжнародна школа класичної гомеопатії.

Проводиться науково-дослідна робота з фірмами США, Угорщини, Австрії, Німеччини, Франції, Японії, Ізраїлю та Хорватії з дослідження дії нових препаратів, які застосовуються в сільському господарстві та побуті. Активними партнерами академії є такі організації, як Агентство міжнародного розвитку США, Фонд «Відродження», Медичний проект «Освіта» і «Партнери з охорони здоров'я» (Канада). Академія виступає співорганізатором асоціації «Медінформатика» з представництвом у Канаді, США, Німеччині, В'єтнамі, Китаї та Болгарії.

Національна медична академія післядипломної освіти імені П. Л. Шупика за роки існування стала найбільшим і провідним в Україні закладом післядипломної медичної освіти, потужним науковим центром, який нараховує 235 докторів наук та 175 професорів, 488 кандидатів наук, 282 доцентів.

НМАПО імені П. Л. Шупика має у своєму розпорядженні 3 інститути (Інститут стоматології (директор - професор Павленко О. В.), Український державний інститут репродуктології (директор - професор Суслікова Л. В.), Інститут сімейної медицини (директор - професор Шекера О. Г.), 5 факультетів (хірургічний (декан - професор Паламарчук В. І.), терапевтичний (декан - професор Харченко Н. В.), педіатричний (декан - професор Шунько Є. Є.), медико-профілактичний і фармацевтичний (декан - професор Ветютнева Н. О.), факультет підвищення кваліфікації викладачів (декан - професор Видиборець С.В.), 80 кафедр: офтальмології (професор Риков С. О.), акушерства, гінекології та перинатології (член-кор. НАМН України, професор Вдовиченко Ю. П.), педіатрії № 1 (професор Охотнікова О. М.), дерматовенерології (професор Літус О.І.), сімейної медицини (професор Хіміон Л. В.), оториноларингології (професор Шкорботун В.О.), хірургії та проктології (професор Фелештинський Я.П.), патологічної та топографічної анатомії (професор Сільченко В. П.), неврології і рефлексотерапії (професор Свиридова Н. К.), ортопедії і травматології № 2 (професор Анкін М. Л.), психіатрії (професор Пилягіна Г.Я.), урології (член-кор. НАМН України, професор Возіанов С. О.), щелепно-лицевої хірургії (професор Тимофєєв О. О.), онкології (професор Мясоєдов С.Д.), мікробіології та епідеміології (професор Салманов Айдин Гурбан огли), інфекційних хвороб (професор Дуда А. К.), управління охороною здоров'я (академік НАМН України, академік АН Вищої школи, професор Вороненко Ю. В.), акушерства і гінекології № 1 (професор Голяновский О. В.), радіології (професор Мечев Д.С.), променевої діагностики (професор Бабкина Т. М.), загальної та невідкладної хірургії (професор Радзіховський А. П.), судової медицини (професор Мішалов В. Д.), контролю якості і стандартизації лікарських засобів (професор Ветютнева Н. О.), фармацевтичної технології і біофармації (професор Давтян Л. Л.), гігієни харчування і гігієни дітей та підлітків (професор Козярін І.П.), нейрохірургії (член-кор. НАМН України, професор Поліщук М. Є.), хірургії і трансплантології (професор Поляченко Ю. В.), фтизіатрії та пульмонології (академік НАМН України, професор Фещенко Ю. І.), терапії (професор Швець Н. І.), педіатрії № 2 (професор Бережний В. В.), клінічної лабораторної діагностики (професор Луньова Г. Г.), неврології № 2 (профессор Ткаченко О. В.), іноземних мов (доцент Лічман Л. Ю.), терапевтичної стоматології (профессор Білоклицька Г. Ф.), ортопедичної стоматології (професор Біда В. І.), гігієни та екології людини (член-кор. НАМН України, професор Проданчук М. Г.), гастроентерології, дієтології та ендоскопії (член-кор. НАМН України, професор Харченко Н. В.), анестезіології та інтенсивної терапії (професор Шлапак І. П.), медицини катастроф (професор Рощин Г. Г.), дитячої, соціальної та судової психіатрії (професор Мішиєв В. Д.), дитячої неврології та медико-соціальної реабілітації (професор Моісеєнко Р. О.), гематології та трансфузіології (професор Видиборець С. В.), кардіології (професор Долженко М. М.), функціональної діагностики (професор Жаринов О. Й.),дитячої оториноларингології, аудіології та фоніатрії (професор Косаковський А. Л.), терапії і геріатрії (професор Стаднюк Л. А.), ортопедії і травматології № 1 (професор Герцен Г. І.), торакальної хірургії та пульмонології (професор Гетьман В. Г.), неонатології (професор Шунько Є. Є.), стоматології дитячого віку (професор Савичук Н. О.), організації та економіки фармації (професор Пономаренко М. С.), акушерства, гінекології та репродуктології (член-кор. НАМН України, професор Камінський В. В.), неврології № 1 (професор Головченко Ю. І.), терапії та ревматології (академік НАМН України, професор Коваленко В. М.), дитячих і підліткових захворювань (професор Бекетова Г. В.), дитячої хірургії (професор Данилов О. А.), вірусології (професор Дзюблик І. В.), клінічної та лабораторної імунології та алергології (професор Кузнецова Л. В.), медичної інформатики (професор Мінцер О. П.), медицини невідкладних станів (академік АН Вищої школи України, професор Зозуля І. С.), дитячої анестезіології та інтенсивної терапії (професор Біляєв А. В.), філософії (професор Пустовит С.В.), медичної та лабораторної генетики (член-кор. НАМН України, професор Горовенко Н. Г.), хірургії серця та магістральних судин (академік НАН України, академік НАМН України, професор Книшов Г. В.), медичної реабілітації, фізіотерапії та спортивної медицини (професор Владимиров О. А.), ендокринології (академік НАМН України, член-кор. НАН України, професор Тронько М. Д.), дитячих інфекційних хвороб та дитячої імунології (професор Чернишова Л. І.), нефрології і ниркової терапії (професор Іванов Д. Д.), промислової клінічної фармації та клінічної фармакології (професор Загорій В. А.), медичної статистики (професор Голубчиков М. В.), стоматології (Павленко О. В.), хірургії та судинної хірургії (професор Паламарчук В. І.), комбустіології та пластичної хірургії (професор Козинець Г.П.), ортодонтії (професор Дрогомирецька М. С.), діабетології (член-кор. НАМН України, професор Маньковський Б. М.), паліативної та хоспісної медицини (член-кор. НАМН України, професор Губський Ю. І.), акушерства, гінекології та медицини плода (професор Жук С. І.), дитячої кардіології та кардіохірургії (професор Руденко Н. М.), сімейної медицини та амбулаторно-поліклінічної допомоги (професор Матюха Л. Ф.), медицини праці, психофізіології та медичної екології (професор Варивончик Д. В.) і Центральна науково-дослідна лабораторія (д. мед. наук Ігрунова К. М.), 5 центрів: науковий навчально-методичний центр дистанційної освіти, науково-дослідний центр, Державний навчально-методичний геріатричний центр, стоматологічний практично-навчальний центр, міжкафедральний тренінговий центр, 3 відділення: відділення удосконалення молодших спеціалістів з медичною освітою за фахом “Стоматологія”, відділення удосконалення зубних техніків, відділення підготовки молодших медичних та фармацевтичних спеціалістів.

Навчальна база академії розміщується в адміністративному та морфологічному корпусах, загальною площею близько 8 тис. кв. м, а клінічна база складає майже 11 тис. ліжок в сучасних лікувальних закладах і науково-дослідних інститутах м. Києва.

Колектив академії на всіх етапах її існування вносив і вносить вагомий внесок до скарбниці української медицини, сприяючи проведенню реформи системи охорони здоров'я і вищої медичної школи в Україні.